Жаднюга

Кожній людині знайоме це почуття, коли зовсім не хочеться ділитися цукеркою, або дуже шкода віддавати улюблену іграшку сам і ще не встиг награтися. Те, що ми називаємо жадібністю, час від часу виявляється майже в кожного маляти. «Моє!», «Не дам!» чується з пісочниці. І мами починають умовляти або соромити: «Поділися! Не будь жаднюгою! Як не соромно!» Але в малят це почуття найчастіше не буває постійним і виявляється в певній ситуації. А ми лякаємося і намагаємося виховати в дитині вміння ділитися!

Малюкові подарували нову іграшку. Він із задоволенням грається з нею, міцно притискає її до себе. Він оберігає її від інших дітей, а якщо хтось спробує заволодіти нею, то маля плаче і ховає іграшку ла спину. Але назвати це проявом жадібності ще не можна. Просто для дітей характерною є така поведінка, коли їм складно облишити щось яскраве, гарне.

Після трьох років дитина вже розуміє, що якщо вона не буде ділитися своїми іграшками, то з нею ніхто не захоче грати. І тому вона поступово вчиться будувати стосунки з іншими дітьми, йти на поступки, хоча робить це дуже неохоче.

Дуже часто дитина є жадібною саме з тими, до кого ставиться не­довірливо, недружелюбно або зовсім вороже.

Причому це можуть бути не тільки однолітки, які дражнять і кривдять, або малознайомі дядьки й тітки, але навіть найближчі люди. Начебто б з усіма малюк готовий поділитися шоколадкою, але, як тільки черга доходить до бабусі, відвертається і тікає. А вся справа, ми являється, у тому, що в них із самого початку не було контакту: над то владна бабуся часто сварила онука, очікувала від нього беззаперечного підпорядкування, а «непокірливе дитя» ніяк не піддавалося. Так і зародилося в душі онука неприйняття. Буває, жадібність провокує каприз або поганий настрій: перебуваючи під їхньою владою, мало яка дитина буде налаштована роби ти добрі справи.

Алє іноді небажання дитини розлучатися із привабливим для неї предметом мас куди глибший корінь. У віці від двох до чотирьох років у дітей звичайно відбувається становлення власного Я, і часто улюб­лена іграшка повністю зливається в дитини з уявленням про себе, стає нібито її частиною. Дорослим дуже важливо розуміти це, і годі в діях дитини Ви побачите не жадібність, а природне прагнення відстояти себе й зберегти межі своїх володінь. Чутливі та не дуже товариські дітлахи і в старшому віці не завжди можуть сприймати улюблені речі або іграшки окремо від себе.

Якщо прояв жадібності є нестійким, зустрічається в певних ситу­аціях, то батькам цілком під силу допомогти дитині облишити цю властивість назавжди.

Для початку розповідайте дитині, що почуває людина, з якою во­на не бажає ділитися. Навчіть її ділитися та обмінюватися. Наприклад, Ви помітили, що інше маля зацікавлено дивиться на шикарну машин­ку, що тримає в руках Ваш син. Намагайтеся перемкнути увагу дитини на іграшку приятеля. Запропонуйте дітям зробити обмін «на певний час». Ви побачите, поступово дитина навчиться отримувати насолоду від того, що вона змогла комусь подарувати радість.

Обов’язково говоріть дитині і демонструйте всім своїм виглядом, як Ви задоволені та горді за неї, якщо вона поділилася з кимось яблу­ком, іграшкою. Чим частіше Ви будете заохочувати дитину ділитися з оточуючими і хвалити її за вияв щедрості, тим охочіше вона буде радувати своєю увагою Вас, інших родичів і своїх друзів.

Не перестарайтеся! Якщо малюк тільки но отримав бажаний подарунок, не примушуйте негайно ж віддати іграшку або показані комусь із дітей. Облиште дитину в спокої. Мине певний час, і вона сама зрозуміє, що разом збирати конструктор або запускати залізницю, лікувати ляльку або накривати на стіл набагато цікавіше. І поділиться із друзями.

Не потрібно відразу говорити дитині, що вона — «жаднюга», як би не був Вам неприємний її вчинок.

Це може зумовити реакцію впертості: ну й нехай! Вона і сама не помітить, як наступного разу зробить все на зло. Чим частіше Ви будете називати її жаднюгою, тим більше вона буде схилятися до думки, що вона погана, та її ніхто не любить. От Вам і готовий комплекс не повноцінності, з яким важко любити інших та робити комусь добро.

Що робити, якщо Ваша дитина жадує?

• У жодному разі не називайте її «жаднюгою».

• Не просіть дитину поділитися іграшкою, якою вона сама ще не встиг­ла награтися.

• Заохочуйте «добрі» учинки, говоріть, що Вам подобається, коли маля чимось поділилося.

• Залучайте дитину до підготовки свят і придумування сюрпризів для близьких і друзів.

• Демонструйте приклад власної доброти й щедрості.

#батьки #актуальніпитання #жаднюга